Кутки: Виносербія, Піскунівщина, Базар, Тумира, Ферма, Загребля, Конюшня.

При нагоді спитати в місцевих де саме ці кутки:

Кутки – Гуриновка, Піщанівка, Чугаївка, Ребрівка, Бобирівка, Дорошівка, Козинець, Замостя, Круча, Коворот, Чумаківка, Зимівка.

Гуриновка – вул. Зарічна, 1-Травня.

Піщанівка – територія за річкою Бабка.

Чугаївка – «чугаї» назва гір;

«чуга» - тонкий, лико -знаходиться на правому березі р. Мена (вул. Нове Життя та ін.)

Дорошівка – частина Піщанівки.

Замостя – знаходиться за Красним мостом.

Круча – частина Піщанівки, прилегла до високого берега річки Мена.

Коворот – частина Піщанівки (давня назва).

Зимівка – правий берег р. Мена (вул. Калинова).

Кабанівка – частина території Мени, прилегла до центру зі сторони СТО, біля болота.

Урочища та угіддя – Кут, Остреч, Топовище, Березняки (Березки), Лози, Гайове.

Кут – урочище в околицях Мени поблизу урочища Остреч на лівому березі р. Мена.

Остреч – урочище на північ від м. Мена.

Лиса Гора – пагорб, підвищення в урочищі Остреч над річкою Мена.

Топовище – урочище в межах угідь м. Мена.

Березняки, інша назва Березки – урочище, сінокіс в межах угідь м. Мена.

Лози – болото та мокра долина в межах угідь м. Мена.

Гайове – угіддя в межах земель м. Мени.

Рівчаки та річки – Мена, Остреч, Сидорівка, Чертка, Іржавець, р. Бабка, Прорізь.

Річка Мена – права притока Десни. Бере початок поблизу села Верхолісся Корюківського району.

Річка Остречь – права притока р. Мени.

Річка Бабка – права притока р. Мени.

Сидорівка – рівчак, впадає в р. Мена.

Чертка – рівчак в межах угідь м. Мени.

Іржавець – рівчак біля м. Мени, впадає в р. Мена.

Красний міст - міст через р. Мена по шляху на Чернігів.

Салтанів хутір – населений пункт, що існував до війни за Меною, над р. Бабка, неподалік від урочища Лози.

Вперше село згадується (1781 року) як хутір таємного радника М.Будлянського, а заснували його у 1776 році сестра гетьмана Розумовського Агафія Григорівна та її син генерал і камергер царського двору Михайло Уласович Будлянський. До речі, зовсім недавно одну з вулиць у селі названо на їх честь - Будлянською.

Назва села ніколи не змінювалася. Але саме походження назви Канівщина невідоме. Правда, є одна версія. Кажуть, жив не дуже знатний чоловік, який мав кріпосних та землі, а прізвище його було Канівець. Звідси і назва села .

Раніше Канівщина була розділена на кутки: Чапаєвське, Сталінське, Ворошиловське, Галаганівщина. Назви походять від назв колгоспів, які знаходились на їх території. Був також хутір Галаганівщина, який злився з селом і тепер він - складова частина Канівщини. На заході села раніше протікала річка Рудка. Але роки й люди, „допомогли” їй зникнути. Нині на тому місці болото, порізане канавами.

Кругом села розкидані поля, на яких збереглося кілька могил. Їх назви - Шинкаренкова, Тарасова, Гльончина - походять від імен та прізвищ хазяїнів-хліборобів, землі яких знаходились біля цих могил. За селом, в бік Кротів, є невелике кладовище. З розповідей старожилів відомо, що колись там був невеликий хутір (всього 6 хат), мешканці якого переселились у Канівщину 1939 року.

Старі люди повідали: на території одного кутка, який зветься «Ховщина», був цегельний завод. Пізніше тут утворився невеликий ставок, який поступово замулився і заріс. Але це місце й зараз називається «Цегельня».

За 8 км від райцентру розташувався хутір Сухоставець, який вперше згадується 1859 року. Спочатку хутір налічував 1 двір. Землевласниками хутора були поміщики М. Катериник, В. Маслеников і поміщиця Лівен.

Був колись у Сухоставцях колгосп „Червона зірка”. У 1958 році хутір перейменовано на село. Ще пам’ятає Сухоставець веселі забави молоді на кутках Федосі та Зайці. Назву кутку дав дід Федось, а Зайці – хтозна, чи жив там чоловік з таким прізвищем, чи забігали зайці – невідомо.

Недалеко від с. Канівщина – два невеликих хутори. Один з них – Кроти, або Кротівський, Кротівщина, Ворожчин хутір. Вперше про нього згадано 1797 – 1799рр. під назвою хутір Кротівський. Входив він до складу Прилуцького повіту. У 1797 р. в х. Кротівському налічувалось 4 душі податного населення чоловічої статі. У записах 1859 р. зустрічаємо його під назвою „власницький хутір Кротівщина”. Тоді у ньому проживало 106 жителів, а дворів було 18. Кротівщина входила до Рудівської волості 3-го стану, а парафіяни були приписані до Олександро – Невської церкви с. Рудівка. На карті 1902 року позначено хутір Ворожчин. Певно, жила там баба – ворожка. Власниками хутора в кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. були поміщики Тарновські, Крупеники.

Хутір то розростався, то занепадав. У 1910 році у ньому проживало 344 жителі. Були свої кравці, ткачі. Найбільш поширені прізвища Стригун, Корнух, Гайдай, Михайліченко. Ну і, як подобає, хуторяни мали прізвиська, які відомі й зараз. В одній сім’ї жила бабуся, яка припадала на ногу, була кривою - ще й зараз пам’ятають прізвисько Крившині. Прізвиська Охрімові та Миколчини походять від дідів Охріма та Миколи. Хутор ділився на кутки. Куток Каврай - походження назви невідоме. На Майстренковому кутку жили люди з одинаковим прізвищем – Майстренки.

Багато подій відбулося в селі, але як і сто років тому колосяться довкола поля, несучи з давнини свої назви: Колодубове оточене дубами, Хвалькове - в давнину хвалили це поле за дуже добрі врожаї. П'ять козацьких могил дали назву полю - П'ять могил. Голуба дама - поле одержало назву, як вважають, на честь пані "голубої крові". Може це просто красива легенда, бо в більшості сільчан побутує думка, що назва походить від синіх волошок, що повністю покривали поле, дивуючи людей своєю красою.

Деякі кутки і вулиці також мають свої назви. За греблею, між ставками, лежить куток Загребельщина. Ще при панові Александровичу був на Нетяжинських землях завод по виробництву спирту. Літом селяни обробляли панські землі, а зимою працювали на заводі. і одержували за свою роботу 8 крб. на місяць. Тепер місце, де був завод, називається Заводище.

Мабуть, (бо це не доведено), жили колись на кутку люди з прізвищем Пелюх, бо й зараз носить таку назву цей куток.

Як же з’явилося на карті село Пологи? Раніше воно називалось Завадовщина. В селі Товкачівка жила пані Саливонша. Вона за різні провини виселяла людей на необжиті землі – солонці. А коли таких людей зібралось там чимало, то назвали поселення Завадовщина.

На схід і північ від Погребів привільно розкинувся степ. Окремі його поля і пасовища мають назви, які прийшли з давнини. Інші - витвір фантазії односельців. Колись давно понад дорогою, що веде на с. Знам'янку, жив господар Лебідь. Тому поле тепер називається Лебедивщина. До 1939 року за Погребами був хутірець Кралівщина, власником якого був дрібний поміщик. Давно нема ні пана, ні хутірця, а поле Кралівщина існує.

Є під Погребами поле з поетичною назвою Озерце. Ніякого озера тут, звичайно, немає і не було. Просто це дуже знижене місце, де після сніжних зим та дощового літа довго затримується вода.

Низинна місцевість, що прилягає до колишньої річечки Гнилиці, яка впадала у ставок с. Знам'янки, називається Островки. Річечка тепер нагадує велику канаву, яка несе воду весною під час дощів чи танення снігів. Але в давні часи, коли навколо неї ріс ліс, Гнилиця, мабуть, розливалася, і серед цього розливу підвищені місця нагадували маленькі островки. Тепер тільки назва урочища нагадує нам, які ми господарі в ставленні до природи. Зник ліс - не стало річечки.

Далі за річечкою простягаються поля, які називаються Велика і Степ. До 1939 року тут був і хутір з такою назвою. Але за рішенням колишніх керівників хутір ліквідовано, а людей переселили в с. Погреби. Далеко від села одне з урочищ має назву Хуторище. Жителі села не пам'ятають навіть переказів, щоб там колись був хутір. Але назва збереглася.

Збереглися деякі топонімічні назви і в самому селі. Центральна вулиця села - Ніжинська. Вона й тягнеться в напрямку Ніжина, куди селяни їздили на ярмарки.

Кутки здебільшого іменуються за прізвищами їх жителів. Наприклад: Макогонівка, Клиновка, Черненків хутір. Є в Погребах хутір Ворожченків. Можливо, хтось із предків був ворожбитом чи ворожкою. Під березовим гаєм, що ріс колись, притулився куток Березки. Пишається верболозом низинний куток Рокіта, який у дощове літо завжди у воді.

... у селі є багато ставків, і кожен носить ім'я свого творця. Серед них - Павликів ставок (викопав пан Павлик), Володимирський ставок, Жульянів ставок.

... пан Жульян залишив після себе «цілющий» камінь, вагою десь біля 5 тонн.

... Ще й зараз зберігається цей камінь під назвою Жульянів. Дехто з жителів села лікується таким способом.

... Нагадують про мешканців села і його кутки: Леутівщина (жила династія Леут), Богдани, Чобіток, Чорноморʼя, Волощина, Красний хутір, Солонці, Башлик.

Центр села Миколаївки має назву Хутір. Назва пішла від того самого хутірця, який і почав село. Острів - люди селились далеко від центру, наче на острові. Праворуч – куток Хуторець. Ще є Куточок, де живуть люди лише в одній хаті, а раніше тут було кілька хат.

Навколо села - поля з дивовижними назвами Солонці – від солоних ґрунтів. На полі був високий горб з верхом - поле назвали Вершина. Між Погребами і Миколаївкою колись була фортеця - від цього поле отримало назву Городище.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.